Сценарні доктори і сценарні гуру vs сценаристи

Хто це такі, навіщо вони потрібні, чи вони помічні. Вільні думки на тему.

“Cценарні гуру” досліджують природу драматургічних структур, винаходять нові, аналізують старі. Загалом – радять сценаристам, як писати сценарії. Їхні книги краще переглянути перед тим, як почати писати, щоб самотужки не винаходити велосипед і не витрачати час, набиваючи ґулі там, де можна спокійно перейти майже наосліп. Їхні прізвища на вустах, вони збирають повні зали людей на свої лекції. Вони легко гугляться. Роберт Маккі, Крістофер Воглер, Майкл Хог, Джон Трубі, Блейк Снайдер, Сід Філд. Чомусь кожен раз, слухаючи або читаючи такі книги, думаєш собі: так це ж так легко і зрозуміло, ось вона перед тобою, хакнута формула хорошого фільму. Аж поки не опиняєшся сам на сам перед чистим листом свого компа.

Урок анатомії доктора Тюльпа. Рембрандт. 1632

Ще одна ланка радників – це script doctors, або сценарні консультанти. Це люди, які вказують на слабкі місця у сценарії, де оповідь провисає, де проблеми із розвитком персонажа, це дія нікуди не рухається ітд. Більшість із них не є сценаристами або писали колись дуже давно. Мені особисто видається це цілком нормальним, бо щоби бути хорошим хореографом не обов’язково бути хорошим танцюристом.

Проте зворотна сторона медалі – якщо сам довго не пишеш (або принаймні не думаєш над власною історією, над її викликами, не долаєш труднощі), то в якийсь момент втрачаєш відчуття сценарію як живого енергетичного полотна. Це тонка нюансова штука: як застосувати модель на користь і не перегнути палку з розставлянням поворотних точок по правильних місцях.

Кілька моїх добрих друзів-режисерів ділились враженнями про подібні консультації із високооплачуваними і знаними script doctors, і, чесно кажучи, жоден відгук не був абсолютно позитивним. Я сама теж була на міжнародному сценарному воркшопі, на етапі девелопменту одного зі своїх фільмів. Щоправда, це був док, проте суть проблеми була та ж сама – про що історія і як побудувати структуру.

З цього досвіду я зробила висновок, що поки самотужки не знайдеш посил історії як магістральний смисловий вектор, ніхто тобі не допоможе зі структурою. Бо the medium is the message; форму ти можеш обрати лише тоді, коли маєш чітко артикульовану ідею. Але професійний погляд з боку може тебе витверезити, дисциплінувати або підштовхнути у правильному напрямку. Власне, з моїм док фільмом так і вийшло. Попри те, що мої сценарні коучі казали мені “класний матеріал, але я не розумію, про що він” – на третій день воркшопу я раптом чітко усвідомила “про що він”.

Думаю, що це було поєднання інтенсивного думання над проектом, можливість подивитись на нього чужими очима і магія дедлайнів. Тому в будь-якому разі, виводити у світ свою ідею майже завжди на користь (принаймні, якщо ти певний\на, що зможеш її захистити, і ніхто не зламає їй хребет і не переробить на свій смак, доки вона на стадії турбулентності).

Водоспад. Рене Магрітт. 1961

Ще одне коротке спостереження про скріпт докторів. Сама часто ловила себе на думці (особливо під час проекту Focus), що чітко бачу проблеми в чужих історіях, але у власній – можу блукати тижнями, аж поки не дійду до якогось, на перший погляд, очевидного висновку. І потім сама собі дивуюсь – як я так довго шукала таку просту річ. Вона ж була на поверхні! Це трохи схоже на психоаналіз: лікар може тобі на першому ж сеансі сказати, що проблема в дитинстві і тикнути пальцем на конкретні події. Але він буде мовчати тижнями і лише час від часу ставити акуратні питання. Бо це обов’язкова частина терапії – дійти цих висновків самотужки, інакше не вилікуєшся. Тобто ти як автор\ка історії маєш пройти свій шлях до розуміння про що вона, навіть якщо відповіді будуть зрештою такі зрозумілі, що аж трохи образливо.

Але найкрутіше в цих блуканнях – коли нарешті вдається вхопити ТУ САМУ думку, то ти завжди точно знаєш, що це ВОНО. Відповідь тобі відкривається такою природною і красивою, що аж сяє. І ти не втомлюєшся її повторювати і розглядати з усіх боків, і по-дитячому тішитись своїй знахідці і діставати всіх оточуючих своїм відкриттям.